Дослідження №8

Ландшафти своєї місцевості їх освоєння і використання

Дослідження №3

Використання продуктів переробки корисних копалин у побуті

Мета : актуалізувати та конкретизувати знання про корисні копалини;

- формувати вміння використовувати  джерела географічних знань для  виявлення продуктів переробки корисних копалин, що можуть використовуватись в побуті;

- розвивати географічне критичне мислення

Завдання.

1. Розмістіть на сторінці блогу карту корисних копалин України чи  

       посилання на неї.

2.Складіть схему генетичної класифікації корисних копалин,

     використавши організаційні діаграми

3..Виявіть найпоширеніші на Україні корисні копалини кожної

    генетичної групи (1-3)

4.Ознайомтесь з головними продуктами переробки кожної корисної

     копалини

5..Зясуйте, які з продуктів реально використовуються  в вашому побуті

6..Зберіть відомості про мету, умови безпечного  використання окремих

     з них у вашому побуті.

7. Результати роботи висвітліть в тематичній замітці на відповідній

    сторінці вашого блогу.

1. Зробіть висновок  про важливість  продуктів переробки корисних

   копалин та необхідність їх економного використання.
1.
2.Генетична класифікація корисних копалин України

3.Найпоширеніші корисні копалини
1)Паливні:
        Кам’яне вугілля. Вугілля в Україні є самим видобувається паливним ресурсом. За підрахунками, його запаси в надрах являють собою близько 40 мільярдів тонн. Основне його кількість зосереджена в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах.
       Торф. У державі знайдено майже 2500 родовищ торфу, всі вони знаходяться на півночі і заході країни. Найбільше торфу видобувається в українському Поліссі.
      Родовища нафти і газу зосереджено в трьох регіонах: Карпатському, Дніпровсько-Донецькому, Причорноморсько-Кримському.
Карпатський нафтогазоносний регіон охоплює родовища Передкарпаття, Українських Карпат і Закарпаття. Більшість нафтових і газових родовищ знаходиться у Львівській та Івано-Франківській областях і приурочена до Передкарпатського прогину. Тут виявлено більш як 30 родовищ газу, багато з яких в результаті тривалої експлуатації майже повністю вичерпано. Найбільшими нафтовими родовищами є Долинське, Бориславське. Газові родовища Закарпаття промислового значення не мають.
Більш як 80% добутих нафти і газу припадає на Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний регіон. Найбільшими газовими родовищами є Шебелинське, Західнохрестищенське і Єфремівське (сумарні запаси більше 970 млрд кубічних метрів), нафтовими – Леляківське, Глинсько-Розбишівське, нафтогазовими – Гнідинцівське, Качанівське, Яблунівське.
Причорноморсько-Кримський нафтогазоносний регіон займає територію на південь від лінії Одеса – Херсон – Бердянськ, західна межа проходить по меридіану м. Одеси, східна – вздовж берега Азовського моря, південна – по широті м. Євпаторії. У ній розвідано більш як 60 родовищ нафти і. газу. Вважаються перспективними щодо газу і нафти глибинні ділянки земної кори та підводні надра Чорного моря.
Є перспективними щодо газу ділянки Чорного моря на глибинах 700-750 м. На ділянках з глибинами 300-350 м існують умови для утворення сумішей вуглеводневих газів. Про можливість їх добування свідчить досвід інших країн. На думку прихильників небіологічного походження нафти і газу, перспективною є найстаріша (за часом відкриття і експлуатації) Карпатська нафтогазоносна провінція, що охоплює смугу від родовищ нафти поблизу Коханівки, Судової Вишні у Львівській області до родовищ неподалік від Лопушної і Таталова в Івано-Франківській області.
2) Рудні:
            Україна має поклади залізних і марганцевих руд, на основі яких розвивається її чорна металургія. Рудні концентрати вивозять і до інших країн. Розвідані запаси залізних руд становлять 1/3 від запасів колишнього СPCР, а видобуток — близько половини. В Україні освоєно 35 родовищ залізних руд осадового та метаморфічного походження. Багаті, промислового значення залізні руди поширені в Криворізькому басейні, Кременчуцькому та Білозірському залізорудних районах.

Криворізький залізорудний басейн — один із найбільших залізорудних басейнів світу, за сумарними запасами він є другим після КМА. У Кривбасі діяло 17 шахт, 10 кар'єрів і 5 гірничо-збагачувальних комбінатів. Криворізький басейн тяжіє до центральної частини Українського щита і має площу близько 300 км². Основне промислове значення мають магнетитові й залізисті кварцити, завдяки збагаченню яких отримується концентрат із вмістом заліза 65 %. Руди з умістом заліза 40—70 % розпросторені на Саксаганському (Головному) рудному полі, де зосереджено до 90% запасів залізних руд басейну. А взагалі в Кривбасі відомо до 300 родовищ багатих залізних руд, розвідані запаси сягають 18 млрд. т. Зараз видобування залізних руд ведеться вже на глибині 1000 м. На початку XXI ст. глибина їх видобування досягне 1500 м.Кременчуцький залізорудний район прилягає до північно-східного схилу Українського шита. Вміст заліза в рудах становить 27—40 %. Розвідані запаси магнетитових кварцитів Кременчуцької магнітної аномалії оцінюються в 4 млрд. т.Білозірський залізорудний район тягнеться смугою завширшки 20 км і завдовжки 65 км уздовж південного схилу Українського щита. Залізні руди представлені залізистими і магнетитовими кварцитами. В багатих рудах уміст заліза 58-61 %. За запасами багатих залізних руд цей район є одним із найбільших після Кривбасу.Керченський залізорудний басейн об'єднує родовища еолітових бурих залізняків із вмістом заліза до 40 %. Геологи вважають, що перспективним на залізну руду є Азовське море, яке знаходиться в центрі Азово-Чорноморської залізорудної провінції.Нікопольський марганцеворудний басейн — основна база чорної металургії; охоплює Зеленодільське, Орджонікідзевське, Марганцівське й Токмацьке родовища. Вміст марганцю в окисних рудах становить 25—30 %, а загальні запаси руди перевищують 2 млрд. Унікальні родовища титанових руд розробляються в Житомирській області. В нашій державі є родовища кольорових металів, а також хрому, кобальту, нікелю, ванадію, молібдену, міді, свинцю, цинку, алюмінію, ртуті, олова та ін. У межах Кіровоградського металогенічного регіону наявні рудопрояви вольфраму, апатиту, урану, вісмуту, танталу, ніобію, рідко земельних елементів, золота. У Поліському міднорудному е мідь з домішками срібла, платини, золота.Упродовж тривалого часу в Україні золота не видобували. Тепер геологи відкрили його родовища на Українському щиті, де закладено розвідувально-експлуатаційні шахти. Промислове видобування золота можливе на великих родовищах у таких золоторудних районах, як Придніпровський, Земнокам'яний, Кіровоградський, Донецький, Закарпатський. Одним із відомих є Мужіївське родовище, де золото вже видобувається.В Україні є декілька уранорудних районів (Кіровоградський, Центральноукраїнський з Ватутінським рудним полем, Побузький).

3)Нерудні корисні копалини

За їх запасами Україна є однією з перших держав світу. Так, родовища самородної сірки (озокериту) в Прикарпатті — найбільші у світі. Озокерит використовується в парфумерії, легкій промисловості, медицині.Родовища кам'яної солі розробляються в Донбасі (Артемівське, Слов'янське) і в Закарпатті — Солотвинське. Багаті на солі водойми Азово-Чорноморського узбережжя, з-поміж яких вирізняється затока Сиваш. Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей є в Передкарпатті — Калуш-Голинське, Стебницьке.Родовища нерудної сировини для металургійної промисловості розвідано в різних районах: магнезит у Запорізькій і Дніпропетровській областях, флюсові вапняки в Донецькій і Кримській областях, вогнетривкі глини (Часів'ярське родовище), кварцити (Овруч). Як технічна сировина можуть використовуватись азбест (Побужжя, Приазов'я), тальк, пірофілітові сланці (Житомирська область), слюда, бентонітові глини (Черкаська область), барит (Закарпатська область), графіт (Завалівське родовище). Сировиною для керамічної та скляної промисловості є польові шпати, скляні піски. Україна багата на запаси цементної сировини та різноманітних будівельних матеріалів, серед яких важливими є родовища гранітів, лабрадоритів (Житомирська область). За запасами гранітів, лабрадоритів, габро Україна веде перед у Європі. Розвідано родовища дорогоцінного каміння (берилу, аметисту, бурштину, яшми, кришталю, моріону, мармурів). Перспективними для видобутку бурштину є Житомирська, Рівненська та Волинська області. З напівдорогоцінного каміння Україна має перспективи відкриття й видобутку родовищ опалу, топазу, фанату, родоніту, оніксу.В Україні є родовища фосфоритів — сировини для сільського господарства. Новий вид корисних копалин являє розвідане родовище сапоніту — комплексної сировини, придатної для використання в агрохімії, для годування тварин.Для водопостачання населення місті сіл, господарських потреб використовуються запаси підземних вод. Ними забезпечується 50 % потреб у питній воді багатьох областей України. Половина великих міст використовує підземні води. Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія), лікувальними мінеральними водами (Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія), лікувальними грязями (Саки, Євпаторія).До державного фонду корисних нині копалин включаються техногенні родовища. Ними є відходи видобування, збагачення й переробки мінеральної сировини, що їх після геологічного вивчення й поцінування визнано перспективними для промислового розроблення.

4.Переробка корисних копалин (історія)

Процеси переробки корисних копалин відомі людині декілька тисяч років. Ретроспективний аналіз гірництва дозволяє відзначити такі основні віки його розвитку. 7 тис. р. до н. е. і раніше — добування нерудної сировини, 7-5 тис. до н. е. — початок видобутку кольорових металів — міді, золота, олова, стибію, ІХ-XVIII ст. до н. е. — початок видобутку руд заліза, антична доба і середні віки — початок розробки покладів вугілля та нафти, в XX ст. — радіоактивних мінералів. Якщо брати технології видобутку, то найдавніші — відкритим та шахтним способом, з І тис. до н. е. з'являється свердловинна гірнича технологія, а з 50-х рр. XX ст. — розробка родовищ на морському і океанічному дні. Що стосується механізації гірничих робіт, то перші машини та механізми з'являються тільки в античний час, у XVI–XVII ст. вони суттєво вдосконалюються, а в XVIII–XIX ст. обладнуються автономним приводом. З другої половини XX ст. починається період комплексної механізації, а в останні десятиліття — автоматизації гірничих робіт. В кінці XX ст. щорічно з надр Землі видобувалося близько 120 млрд т гірничої маси і близько 25 млрд т корисних копалин.

Отже, гірнича справа по-справжньому почала розвиватися в період рабовласницького ладу. В цей час у сферу видобування і переробки мінеральної сировини залучаються родовища мідних та олов'яних руд, свинцю, золота, срібла, стибію, а також асфальт та будівельні матеріали. З розвитком феодальних відносин відбулися значні позитивні зрушення в розвитку гірничої справи Європи, Закавказзя, Середньої Азії. Високого рівня гірнича справа досягла в середні віки в Центральній Європі (Чехія, Саксонія, Франція). Саме в цей час з'являється перший фундаментальний твір з гірництва — «Про гірничу справу і металургію» Георгія Аґріколи (1494–1555, справжнє ім'я — Георг Бауер) в дванадцяти книгах, восьмий розділ якого присвячений збагаченню корисних копалин [1]. Це — перша енциклопедія гірничої справи і металургії, яка підвела підсумок всьому досвіду людства по видобуванню руди та плавці металів аж до XVI ст. Праця Аґріколи протягом двох віків була основним посібником для всіх рудокопів.

На території України використання кременя, кварциту і інших корисних копалин починається в палеоліті (300–100 тис. років тому). Знаряддя й інші вироби з кременю виготовляли аж до епохи пізньої бронзи (кінець 2-го тис. до н. е.). В епоху мезоліту (9-6 тис. до н. е.) і неоліту (5-3 тис. до н. е.) нарівні з широким використанням кременевих знарядь застосовують сланець, що піддається обробці, лавові породи типу граніт-порфіру, андезиту, а також тверді породи каменю — різні сорти пісковика. З 6-5-го тис. до н. е. для виготовлення керамічного посуду широко використовується глина. Видобуток її набуває великих масштабів в кінці 5-го — початку 4-го тис. до н. е. — з формуванням трипільської культури мідної доби на правобережжі Дніпра і в Західній Україні. Глина використовувалася також як будівельний матеріал для будинків. У часи трипільської культури розроблялися пластові родовища кременю у верхів'ях р. Дністер і на Волині. Археологічні реконструкції показали, що для виїмки пластових покладів кременю, що оголюються в ярах і балках, проводилися горизонтальні виробки, а для видобутку конкрецій — вертикальні виробки у вигляді котлованів або стовбурів шахтного типу. Тоді ж з'являються перші мідні знаряддя. Метал для виготовлення знарядь доставляли з гірничо-металургійних центрів Балкано-Карпат та Південно-Західного Причорномор'я. У пізній бронзі (середина 2-го тис. — початок 1-го тис. до н. е.) широко експлуатуються поверхневі виходи міді на території Донбасу. Залізо починає входити в побут з кінця 2-го тис. до н. е., однак масове виготовлення знарядь спостерігається з початку 1-го тис. до н. е. з формуванням тут культури древніх скіфів.

У період розквіту культури першої української держави — Київської Русі (Х-ХІ ст.) — великого розвитку досягли ковальський, ливарний, ювелірний промисли і інші ремесла. Широко використовуються як залізні, так і сталеві вироби. Залізо отримували в сиродувних горнах, куди під час плавки за допомогою ручних міхів нагнітали непрогріте повітря. Руда — болотний і луговий залізняк, розробка якого велася поверхневим способом за допомогою лопат і кирок. Болотну руду, з вмістом Fe 18-40%, промивали, сушили, випалювали, подрібнювали і просівали. Паливом служило деревне вугілля. Застосовувалися технології вільного кування, ковальського зварювання, цементації, термічної обробки. Загальний прогрес у всіх сферах господарства і розвиток військової справи зумовили підвищений попит на металеві руди, сіль, земляні фарби, будівельний камінь і інші види мінеральної сировини.

Однак подальшому розвитку гірничої справи перешкодило монголо-татарське нашестя (ХІІІ-XIV ст.). В XIV ст., особливо з його другої половини, в Україні-Русі відбувається відродження господарського комплексу (в тому числі гірничо-металургійних ремесел) в складі Галицько-Волинського князівства (королівства), Великого князівства Литовського і подальший розвиток — в Речі Посполитій.

З XVI ст. в Дніпровському басейні починається видобуток бурого вугілля відкритим способом. З XVI ст. місцевому населенню відомі цілющі властивості мінеральних вод Карпат і Закарпаття. Перші соляні заводи в районі Тора (Слов'янська) побудовані в 1650 р. З XVIII ст. використовуються соляні джерела. На Донбасі в кінці XVII ст. місцеві жителі (на 63-70% — поселення запорожців) копали кам'яне вугілля і опалювали «горючим каменем» свої печі. При цьому була освоєна непроста система опалювання — відведення газу, прибирання шлаку і т. д. У XVII — на поч. XVIII ст. у Києво-Могилянській академії викладають елементи гірничої науки, мінералогії (Феофан Прокопович та ін.). У 1711 р. на Галичині почався колодязний видобуток нафти.

З утворенням у 1719 р. т. зв. «Берґ-Колегії» повсюдно активізується пошук руд і мінералів. У 1721 р. керуючий Бахмутськими соляними промислами Н.Вепрейський і С.Чирков на місці кустарних розробок поблизу старообрядного скиту на р. Біленькій (нині с. Городище Перевальського району Луганської області), а також в балці Скелеватій на березі р. Лугань беруть зразки кам'яного вугілля і відправляють їх «на пробу» в «Берґ-Колегію». В 1723 р. в районі с. Городище розпочинається перша промислова розробка вугільного пласта. Прибула на місце робіт вугільна експедиція під керівництвом Я.Ніксона і Г.Капустіна констатує, що «тут можна добрий вугільний завод завести». Вугілля починають використовувати на місцевих соляних заводах і в кузнях.

І все ж початком індустріального Донбасу слід вважати розробку вугільних родовищ поблизу Лисичого Байраку під м. Лисичанськ (1790 р.) і будівництво Луганського гірничого (ливарного) заводу (1795–1807 рр.). Створення гірничо-металургійної бази в регіоні пов'язане з іменами талановитих гірничих інженерів М. Ф. Соймонова і К.Гаскойна.

У XVIII ст. у зв'язку зі спорудженням соляних заводів збільшилася потреба в металі. Залізняк був виявлений у районі р. Ведмедиця, де в 1742-43 рр. побудований завод для виплавки заліза. Залізняк був виявлений у 1742–1743 рр. вздовж Сіверського Дінця і його приток Кременної, Лугані, Біленької, однак дослідні плавки показали низьку якість металу. У 2-й половині XVIII ст. відкрито родовище залізних руд у Криворізькому залізорудному басейні.

У 1778 р. почався видобуток солотвинської кам'яної солі. З кінця XVIII ст. на території сучасної Київської, Чернігівської і Полтавської областей розробляються родовища торфу. У кінці XVIII — на початку XIX ст. видобувають озокерит на Бориславському родовищі.

У XIX ст. починається швидке промислове освоєння України, що, в свою чергу, позитивно впливає на розвиток гірництва. З 1826 р. ведеться видобуток калійних солей у Передкарпатті, з 1836-го експлуатується Берегівське родовище свинцево-цинкових руд (м. Трускавець). У 50-і рр. XIX ст. почався промисловий видобуток і переробка нафти в Західній Україні (кустарно нафту добували з ХІІ-ХІІІ ст.). До 70-х рр. належить становлення газової промисловості. Перші газові заводи, побудовані в містах Київ, Харків, Одеса, у 1880-90 рр. виробляли з кам'яного вугілля штучний газ, що використовувався в основному для освітлення вулиць. У 1867 р. на Калушському соляному промислі почався видобуток калійних солей. У 1868 р. відновлено видобуток бурого вугілля в Дніпровському басейні, відомому ще з XVI ст. У 1879 р. відкрите промислове ртутне зруденіння на Донбасі. У 1881 р. почався промисловий видобуток залізних руд у районі Кривого Рогу, нафти на Бориславському родовищі. У 1883 р. виявлені марганцеві руди в Нікопольському басейні. З 1886 р. розробляються Микитівське ртутне і Нікопольське марганцеве родовища. У 1894-95 рр. почалася експлуатація Керченського залізорудного родовища. У XIX ст. ведеться активне освоєння родовищ мінеральних вод, сірчаних джерел в Західній Україні і лікувальних грязей у Криму. З кінця XVIII — на початку XIX ст. удосконалюється техніка буріння, вводиться рейкова відкатка з кінною тягою, створюються врубові машини для видобутку вугілля (перша перевірена у 1875 р. на Донбасі). У 10-х рр. XX ст. у Передкарпатті відкриті газові родовища (Дашавське і ін.), промислова експлуатація почалася тільки в 1924 р. У ці ж роки на Сакських соляних промислах побудований завод з виробництва брому з ропи. На початку XX ст. Україна постачала основну кількість чавуну, що виплавлявся в цар-ській Росії (53,1%). У 1913 р. в Росії було видобуто близько 29 млн т вугілля, з них 25 млн т — в Україні, на Донбасі.

В Києво-Могилянській академії вже в 1705–1709 рр. вивчалися основи наук про корисні копалини. У книзі ректора академії Феофана Прокоповича (1681–1736 рр.) «Про досконалі змішані неживі тіла — метали, камені та інші» розглядалися три проблеми щодо корисних копалин: «матерія і форма, діюча причина і місце їх виникнення». Чи не вперше було сказано про причини професійних захворювань гірників: «Більшість хвороб, з якими стикаються шахтарі й металурги, походять від сірки й ртуті». Докладно були розглянуті камені і геми (дорогоцінні камені). Причому опрацьована розгалужена їх класифікація. Виділялися камені пористі і густі, прозорі й темні, геми і перли. Описано десятки найвідоміших мінералів, будівельних, дорогоцінних та напівдорогоцінних, специфічних: пемза, мармур, сапфір, гіацинт, сардій, ґранат, смарагд, адамант, карбункул, рубін, аметист, опал, топаз, берил, кришталь, яшма та ін.

Суттєвий внесок у наукове узагальнення способів розробки корисних копалин вніс російський вчений М. В. Ломоносов, який ще юнаком в 1734 р. вчився в Києво-Могилянській академії. Головною працею В. М. Ломоносова в галузі гірничої справи є книга «Первые основания металлургии или рудных тел», видана в 1763 р. Зокрема в додатку «О слоях земных» висувається теза про рослинне походження вугілля викопного.

На кінець XVIII століття було накопичено достатній вітчизняний досвід розвідки і розробки вугілля викопного. Однак розміри його видобування у XVIII столітті були ще незначні, і лише під кінець століття в зв'язку з будівництвом Луганського чавуноливарного заводу воно зросло. На останньому, за деякими даними, працювала одна з перших в Україні гірничих шкіл. Але ж по-справжньому розвиток вугільної промисловості в Україні почався після скасування кріпацтва і на початку розвитку капіталізму під кінець XIX століття. В цей час почав активно розвиватися Криворізький рудний басейн, де будувалися рудні кар'єри та шахти.

Активний розвиток української гірничої науки починається з кінця XIX ст. У 1899 р. засновано Катеринославське вище гірниче училище (інститут з 1912 року, нині Національний гірничий університет України). Університет має повний цикл гірничо-геологічних спеціальностей, близько 600 викладачів, серед яких більше 100 докторів наук та професорів, 350 кандидатів наук, доцентів, 27 членів НАН України та галузевих академій (1999). За 100 років існування підготовлено більше 56 тис. фахівців. В академії навчається близько 9 тисяч студентів.

У 1927 р. засновано Макіївський державний науково-дослідний інститут по безпеці робіт у гірничій промисловості (МакНДІ) — на базі Центральної Макіївської гірничорятувальної і науково-дослідної станції, заснованої у 1907 р. Український вуглехімічний інститут (УВХІН) — засновано 1930 року в Харкові. Український державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничої геології, геомеханіки та маркшейдерської справи НАН України веде свою історію від 1929 р. Український державний інститут мінеральних ресурсів (УкрДІМР) — засновано в 1959 р. Науково-дослідний інститут гірничої механіки ім. М. М. Федорова («НДІГМ ім. М. М. Федорова») — засновано у 1934 році. УкрНДІвуглезбагачення засновано в кінці 1950-х років в Луганську.

В Україні протягом останнього сторіччя утворилося ряд наукових шкіл у галузі збагачення корисних копалин. Центрами розвитку цієї науки стали Дніпропетровськ (Національний гірничий університет), Кривий Ріг (Криворізький державний технічний університет), Донецьк (Донецький національний технічний університет), Луганськ (УкнНДІвуглезбагачення), Сімферополь (Інститут мінеральних ресурсів).

В країні працює понад 150 фабрик зі збагачення вугілля, залізних, марганцевих, рідкіснометалічних, золотовмісних та інших руд корисних копалин.

Займаючи площу в 0,4% від світової суші, Україна в кінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. виробляла до 5% корисних копалин від загальносвітового видобутку. З розвідкою, видобутком, переробкою і використанням мінеральної сировини в тій або іншій мірі було зв'язано близько 48% виробничих фондів і 20% трудових ресурсів. Мінерально-сировинний комплекс (МСК) забезпечував 23-25% валового національного продукту.

Дослідження №4

Історія геологічних досліджень теріторії України Г.Капустін

Мета : актуалізувати та конкретизувати знання про геологічні дослідження;

- формувати вміння використовувати  джерела географічних знань для  виявлення і добору необхідних даних  про життя і діяльність  дослідників природи України;

- виховувати повагу до них зокрема і до наукової діяльності в цілому.

Завдання.

1 Ознайомтесь з основними досягненнями обраного дослідника

2. Доберіть необхідні джерела інформації, що висвітлюють його життя і

    діяльність .

3.Складіть їх анотований перелік

4. Опрацюйте підібрані джерела інформації та підготуйте повідомлення

     про життя і  діяльність обраного вами дослідника у форматі

       презентації.

5. Доповніть презентацію шкалою часу життя дослідника.

6.Створіть відповідну тематичну карту. Шари карти та наповнення їх

   змістом визначте самостійно.

7. Зробіть висновок про внесок вченого геологічне дослідження

              території України.

Квест з хімії

Хімічна косметика 

Шампунь

Асоціативний кущ із шампунем:

Основа косметичних засобів складається з натуральних жирів і масел, синтетичних або напівсинтетичних жирів. Креми на жировій основі повинні застосовуватися лише тимчасово і тільки при проблемній сухій шкірі, тому що такі засоби перешкоджають диханню шкіри, насилу вбираються і довго зберігаються на поверхні шкіри, перешкоджаючи виділенню через неї продуктів життєдіяльності клітин.

Тваринний жир - Animal Fat, Tallow - додається в шампуні, обволікає волосся, сприяючи забрудненню.

Ланолін - Lanolin - підвищує чутливість шкіри і часто викликає алергічну висип на ній.

Мінеральне або технічне масло - Mineral Oil - суміш рідких вуглеводнів, відокремлених від бензину. У косметиці застосовується як зволожувач, що замикає вологу в шкірі завдяки утворюється вологовідштовхувальним плівці. Тільки плівка ця також перешкоджає проникненню кисню і затримує вуглекислий газ, токсини, та інші відходи життєдіяльності, що виводяться через шкіру, для чого і призначені її, шкірні, функції. Таким чином, життєдіяльність шкіри порушується, шкіра стає чутливою, дратівливою і виснаженою.

Неправильне зволоження шкіри викликає ефект, протилежний очікуваному. Відбувається передчасне старіння шкіри, а не її омолодження, на яке розраховують споживачі, що враховують те, що єдиним засобом, що поліпшує суху шкіру, є її зволоження.

Технічне масло визнане найчастішою причиною появи висипів і прищів у людей, що користуються косметикою на їх основі. Крім усього іншого, при виробництві технічних масел присутні канцерогени сильної концентрації. Препаратами, що відносяться до різновидів технічного масла, є парафін і парафінове масло, петролатум, пропилен гліколь.

Гліколь дуже часто застосовується в кремах (його там до 20% і коштує він на початку списку, що свідчить про високу концентрації), тому що він дешевше гліцерину і добре зв'язує воду. Але разом з тим, пропилен гліколь навіть у низькій концентрації викликає утворення вугрів, шкірні роздратування і алергічні реакції. А оскільки він виводиться з організму через нирки, завдяки своїй малій молекулярній масі, то викликає і руйнування клітин нирок і печінки. Мінеральне масло використовується як основа при виробництві дитячих масел і присипок. Масла фірми Джонсон і Джонсон, які так піклуються про наших дітей, не є винятком.

2. Емульгатори - речовини, що додають стійкість косметичним засобам. Якщо емульгаторів внесено в препарат занадто багато, функції шкіри порушуються, з'являється відчуття сухості і стягнутості шкіри.

Як емульгатор використовується DEA - diethanolamine, який утворює багато піни хімікат, який в реакції з іншими компонентами формує досить потужне канцерогенна засіб NDEA - nitrosodiethanolamine.

канцерогеном є і хімічний абсорбент MEA - Monoethanolamine.

3. Консерванти - застосовуються для тривалого зберігання косметичного засобу шляхом придушення бактеріальної флори. Одночасно вони пригнічують і людську клітку.

Як консервант використовується TEA - Trithanolamine, який може вступити в реакцію з нітратами і сформувати nitrosamines - канцерогенна речовина, що викликає ракові захворювання.

Як антиокислювач в кремах , а також і в їжі (Е321) використовується ще одне канцерогенна речовина BHT - Butylated Hydroxytoluene, в деяких страх вже заборонене як добавка в їжу.

Ще один консервант може бути небезпечний для шкіри - бензойна кислота і її солі (Е210, Е211, Е212, Е213) - Acide benzoique, що є токсичною речовиною і викликає при контакті зі шкірою свербіж та почервоніння.

Токсичними є і Octyldimethyl PABA, PABA synthetique, Padimate-O - сонячні фільтри, і NDGA (Nordihydroguaiaretic).

Бронопол (похідна формаліну). Цей синтетичний консервант входить до складу кремів і дезодорантів. Дозволена концентрація його не повинна перевищувати 0,1%. Багато засобів шведської компанії Оріфлейм містять цей інгредієнт. Та й білоруська, і російська косметика не гидує ім.

Така ось буває "стовідсотково натуральна хімічна" косметика.

4. Віддушки, що додають приємний запах косметичного препарату. Це саме ті речовини, які найбільш часто викликають алергічні реакції. У якісній і дорожчий косметиці використовуються натуральні ефірні масла, які можуть викликати алергію тільки, якщо є індивідуальна непереносимість того чи іншого ефірного масла.

Косметичні добавки, шкідливі для шкіри і засоби, що викликають алергічні реакції

На що потрібно звертати пильнішу увагу людям з чутливою шкірою, та й не тільки їм?

Алергічні реакції викликають наступні інгредієнти косметичних засобів та шампуней:

• Вазелін - Petrolatum і рідкий вазелін - Paraffinum liquidum (крім високоочищеного білого вазеліну).
• Бура (Borax, Е285) - може викликати сильні дерматити, заборонена у ряді країн. Часто використовується в відбілюючих засобах.
• Methylchoroisothiazolinone, що викликає дратівливу реакцію навіть при малій концентрації.
• Diethanolamine (DEA).
• Тальк (talc).
• Ланолін.
• Гліколь.
• Бронопол.
• Альфа гідроксідние кислоти - Alpha Hydroxy Acid, до яких відносяться молочна кислота та інші. Видаляє старі клітини з поверхні шкіри, одночасно захоплюючи і найбільш важливий перший шар нової шкіри, який є захисним. У результаті цього шкіра завчасно починає старіти.
• Гліцерин - Glycerin, що застосовується у якості зволожувача поверхневої шкіри. Але ж вологу-то він бере з глибини шкіри, а не з повітря, так згодом суха шкіра висушується ще більше.
• Каолін - Kaolin, що використовується в масках, але при цьому зневоднює шкіру, затримує в ній токсини і вуглекислий газ, а також позбавляє надходження кисню.
• содіум лаурилсульфат - Sodium Lauryl Sulfate (SLS) - найнебезпечніший інгредієнт, що включається в шампуні, гелі для ванн, косметичні очищувачі. Викликає подразнення шкіри, сухість і ламкість волосся, реагуючи з іншими інгредієнтами, утворює нітрати, що потрапляють в організм і накопичуються там. Адже користуємося шампунями ми кілька разів на тиждень, а гелями для ванн і того частіше.
У складі продукту SLS може позначатися як "отримано з кокосових горіхів", вводячи в оману покупця, який наївно вважає, що набуває щось натуральне .
• содіум Лорет сульфат натрію - Sodium Laureth Sulfate (SLES), аналогічний за властивостями з SLS.

Ось така цікава начинка виходить у багатьох красиво оформлених баночок з косметичними продуктами та шампунями...

Дослідження №9

Виявлення Ландшафтів у світі що мають схожість з ландшафтами України

Дослідження №7

Вплив людини на родючість грунтів

Дослідження №6

Аналіз забезпеченості водними ресурсами різних територій України